Михайло Бойчук – український художник, маляр, іконописець. Засновник «бойчукізму» – мистецької школи та модерністської течії, що поєднувала візантійські традиції з модерними європейськими стилями та українським народним мистецтвом.

Він разом з колегами “бойчукістами” орієнтувалися на Візантійське мистецтво й мистецтво Київської Русі. Вони вважали, що це вершина художньої творчості на чиїх засадах можна відновити українське мистецтво. Сам він працював у графічному стилі. 

У 1917 році Михайло Бойчук став одним із фундаторів та професорів Української академії мистецтв у Києві, при якій заснував школу монументального мистецтва. Бойчук прагнув створити велике національне мистецтво, яке було б доступне всім та інтегроване у повсякденний побут — від архітектури до посуду. 

Радянська влада доклала максимум зусиль, щоб знищити бойчукістів і щоб від їх напрацювань не залишилось сліду. У 1937 році Михайла Бойчука, його дружину Софію Налепинську-Бойчук та багатьох учнів розстріляли. Численні монументальні фрески, мозаїки, картини та інші твори бойчукістів цілеспрямовано знищувались аж до 1952 року. 

Найвідоміші роботи: «Пророк Ілля» (1911–12), «Тайна вечеря» (1911), «Дівчина» (1910).